Хоровий концерт до 140 річниці з дня народження Миколи Леонтовича
Музикантам – сподвижникам Української революції
присвячується
(концерт хору Черкаського музичного училища ім. С.С.Гулака-Артемовського на вшанування 140-річчя з дня народження Миколи Леонтовича та 100-річчя Української революції)
Хвала борцям, що на зорі лягли в холодні ями.
Гей, вдарте в струни, кобзарі, натхніть серця піснями!
П.Тичина
6 грудня 2017 року в Органній залі Черкаського музичного училища ім. С.С.Гулака-Артемовського відбувся концерт хору спеціалізації "хорове диригування", присвячений 140-літтю М.Д.Леонтовича та 100-річчю Української революції.
13 грудня 2017 року виповнилося 140 років від дня народження мага української народної пісні, ім'я якого золотими літерами вписане в історію вітчизняної музики, – Миколи Дмитровича ЛЕОНТОВИЧА (1877 - 1921) – композитора, хорового диригента, педагога-новатора, музично-громадського діяча – будівничого нової національної музичної культури.
В доробку Леонтовича більше 150 хорових акапельних обробок народних пісень. Під умілою рукою майстра скромна на перший погляд народна пісня виявляла глибину і силу життєвої правди, демонструвала промовисті деталі свого багатопланового змісту, вражала слухачів безпосередністю, емоційною щирістю, відкритістю, а також багатством і природною красою музичного звучання. В інтерпретації Леонтовича обробка народної пісні стала діамантом – музичною поемою глибокого художнього змісту і відточеної досконалої форми. Велика кількість його хорів ("Щедрик", "Дударик", "Пряля", "Ой з-за гори кам’яної", "Козака несуть", "Гра в зайчика" та багато інших) вважаються неперевершеними шедеврами музичного мистецтва. Вони переконливо демонструють високий художній потенціал вітчизняної музичної культури, а їх новаторський вплив на подальший розвиток української хорової музики яскравий та вагомий. Популярними і часто виконуваними також стали оригінальні хорові поеми Леонтовича ("Льодолом", "Літні тони", "Легенда" та "Моя пісня"). На 100-річний ювілей митця композитор Мирослав Скорик підготував до постановки його оперу-балет "На русалчин великдень". Прекрасна духовна музика М.Леонтовича, подолавши за радянських часів 70-літню непам'ять, отримала нове художнє життя.
Його плідна і багатогранна діяльність припадає на неймовірно складний та небезпечний час: перша російська революція, перша світова війна, національна революція та формування української державності в УНР, громадянська війна, розстріляно авторитарні початкові роки більшовицької влади. Проте, незважаючи на різні соціальні катаклізми, він послідовно здійснював свою працю – роботу шкільного вчителя музики, який у рідкісні вільні хвилини віддавався своїй творчості, щоб залучити до народної пісні широкі верстви рідного люду.
Кульмінація творчого злету Миколи Леонтовича пов'язана з важливою датою суспільного буття нашої Батьківщини. Починаючи з березня 2017 року виповнюється 100-ліття Української революції 1917–1921 років – одного із найбуремніших і найскладніших періодів в історії українського народу ХХ століття. Мільйони жителів України відчули пробудження національної свідомості, котра придушувалася протягом декількох століть перебування у складі царської Росії. Українці стали брати свою долю у власні руки. Стрімкий процес перетворення народу в націю і шалений ворожий опір суверенізації породили потужний сплеск духовної енергії народу. Рятуючи і вибудовуючи ситуацію, інтелігенція жертовно віддалася громадянським справам. Ця доба стала вершиною національно-визвольної боротьби, вершиною у розбудові української нації.
У червні 1918 року на запрошення лідера національної музичної розбудови і свого друга Кирила Стеценка Леонтович переїхав із Тульчина до Києва, де опинився у вирі мистецького життя столиці. Саме поняття «українська справа» і «українська ідея» стали ключовими чинниками його багатовекторної – музично-педагогічної, концертно-організаторської, духовно-творчої та композиторської діяльності. Микола Леонтович в одному строю з провідними українськими музикантами – К.Стеценком, Я.Степовим, О.Кошицем, Б.Яворським, Я.Яциневичем, П.Козицьким, М.Вериківським та ін. – на державному рівні творили нову національну музичну культуру. Вони розробляли ідеї, принципи і законопроекти державного національного культурного будівництва; засновували нові форми музичної освіти, а саме, зводили систему загального національно-музичного виховання у школах. Для цього на основі народної пісні і вітчизняної композиторської творчості укладались нові навчальні програми, підручники, репертуарні збірники. Почалась широка підготовка музично-педагогічних кадрів у консерваторіях та на музичних факультетах в університетах, організовано диригентський інститут, народну консерваторію, кобзарську школу, відкривались музичні школи та технікуми. Українські композитори утворювали і забезпечували діяльність нових національних концертних колективів, які і не мислилися за царизму, – а це національні хори, оперний театр «Музична драма», Перший державний симфонічний оркестр, оркестри народних інструментів тощо; організовувалися музичні бібліотеки, видавництва, музичні товариства та інше. Утримання нових закладів і мистецьких колективів, зважаючи на відсутність коштів, політичну нестабільність було неймовірно складним, все здійснювалося за рахунок альтруїзму засновників, приватної допомоги, кооперації, меценатів. Ті перші звершення, накреслення нових форм мистецького буття, незважаючи на всі трагічні обставини їх подальшого руйнування, цілком не загинули: вони стали надбаннями інтелектуального досвіду нового суспільства.
Після наглої трагічної смерті Миколи Дмитровича Леонтовича від руки більшовицького чекіста з ініціативи Кирила Стеценка молоді мистецькі сили колишньої УНР створили спеціальний комітет пам'яті митця, який наступного 1922 року був реорганізований у Товариство ім. М.Леонтовича. Діяльність Товариства – першого в історії вітчизняного музичного мистецтва суспільно-творчого угрупування – охоплює 1920-ті роки. Це – час небаченого в українській культурі розвитку, відкриттів і сподівань, який в історії називають українським відродженням. Зусиллями Музичного товариства ім. М.Леонтовича в той далекий час були закладені наріжні камені сучасного музичного життя України – Спілку композиторів, філармонії, обласні хорові колективи, музичну пресу тощо. Таким чином Товариство імені Миколи Леонтовича постає не як факт далекого минулого, а як джерело розвитку всіх основних напрямків музичної діяльності в Україні, що існують до нині.
Училищний хор із гордістю носить ім'я лауреата Всеукраїнського конкурсу хорових колективів імені М.Леонтовича. Разом з тим, ми не можемо пройти повз 135-річний ювілей від дня народження одного із музичних лідерів національної розбудови в часи Української революції Кирила Григоровича СТЕЦЕНКА (1882 - 1922) – нашого земляка (народився в селі Квітки на Корсунщині). І тому наш порив відгукнутися артистичною презентацією на ці значимі для національного хорового мистецтва дати видається природнім.
Є ще одна вагома причина, щоб концерт на вшанування 100-річчя Української революції, складений із творів національної хорової музики, відбувся. Хоровий жанр відображає показові і споконвічні риси українського музичного життя, де хоровий спів – чи то народний, а чи церковний – завжди був на передньому плані. Особливої дієвості хорова музика набула в часи революційних ситуацій завдяки її оперативності, здатності об’єднувати слухачів і співаків, активізуючи їх громадянський дух. Віддзеркаленням бурхливої атмосфери років української революції стало проведення численних передвиборних мітингів за участю хорів. Союз музики з поетичним образним словом у хоровому творі сприймався як єднання голосів поета, композитора та артистичного колективу, що, в свою чергу, запалювало слухачів до нових націотворчих ідей.
Практично усі автори доби української революції, а серед них уже згадані М.Леонтович, К.Стеценко, О.Кошиць, працювали одночасно й диригентами, брали участь у концертних мандрівках на периферію. Новостворені національні хори та мандрівні капели в умовах громадянської війни розгорнули широку концертну діяльність. Вони у мистецькій формі несли ідеї нової доби і нової української держави, популяризували нові твори, фольклор, революційну пісню. Звертаючись до своїх співвітчизників, митці виявляли власне громадянське ставлення до тогочасної суперечливої і драматичної реальності.
Тож виконання хорових композицій Миколи Леонтовича, а також творів українських композиторів ХХ століття стало своєрідною пам'ятною мистецькою даниною невтомній діяльності музикантів-хоровиків та інших подвижників на ниві розбудови національної культури у незгладимі часи Української революції 1917 - 1921 рр.
Під керівництвом художнього керівника Віктора Сергієнка разом із концертмейстером колективу Оленою Пономаренко навчальний хор Черкаського музичного училища ім. С.С.Гулака-Артемовського підготував змістовну програму із творів ювіляра: обробки народних пісень, хорові поеми, духовні хори, а також композиції його сучасників та послідовників – відомих українських композиторів ХХ століття.
Програма пам'ятного заходу:
– Микола Леонтович. Єдин свят
– С.Людкевич. Т.Шевченко. "Чи ми ще зійдемося знову"
– М.Леонтович. Г.Чупринка. "Льодолом"
– М.Леонтович. "Мала мати одну дочку"
– М.Леонтович. "Ой з-за гори кам'яної"
– Обробка М.Ракова. "Ой дуб-дуба"
– Л.Лепкий. Б.Лепкий. Обробка К.Стеценка. "Чуєш, брате мій"
– Л.Ревуцький. Т.Шевченко. "Ой чого ти почорніло, зеленеє поле"
– Обробка С.Орфеєва. "Ой у полі жито"
– Ю.Мейтус. Т.Шевченко. "А мій батько орендар"
– В.Іконник. Т.Шевченко. "Сонце заходить"
– Обробка І.Мартона. "Косив косар сіно"
– Обробка Б.Сегіна. "Щедрий вечір"
– М.Леонтович. "Щедрик"
– М.Лисенко. О.Кониський. "Молитва за Україну"
Зі вступним словом про роль Миколи Леонтовича в українській музиці та його участь разом із колегами на музичній ниві у творенні нової національної музичної культури в добу Української революції виступила ведуча мистецької акції Лариса Яворська – музикознавець, викладач Черкаського музичного училища. Емоційно захопливий стиль диригування керівника, майстерний і проникливий спів хору, пригідні коментарі ведучої щодо виконуваних композицій – все це породило атмосферу натхненного патріотичного піднесення, яка запанувала в Органній залі, і захопила усіх присутніх – і виконавців, і гостей пам'ятного заходу.
ФОТО: У творчому піднесенні після завершення концертної програми.
Лауреат Всеукраїнського конкурсу імені Миколи Леонтовича академічний хор Черкаського музичного училища імені Семена Степановича Гулака-Артемовського, його художній керівник та диригент Віктор Сергієнко (праворуч), концертмейстер Олена Пономаренко (в центрі),
ведуча – музикознавець Лариса Яворська (ліворуч).
6 грудня 2017 року в Органній залі Черкаського музичного училища ім. С.С.Гулака-Артемовського відбувся концерт хору спеціалізації "хорове диригування", присвячений 140-літтю М.Д.Леонтовича та 100-річчю Української революції. 
У червні 1918 року на запрошення лідера національної музичної розбудови і свого друга Кирила Стеценка Леонтович переїхав із Тульчина до Києва, де опинився у вирі мистецького життя столиці. Саме поняття «українська справа» і «українська ідея» стали ключовими чинниками його багатовекторної – музично-педагогічної, концертно-організаторської, духовно-творчої та композиторської діяльності. Микола Леонтович в одному строю з провідними українськими музикантами – К.Стеценком, Я.Степовим, О.Кошицем, Б.Яворським, Я.Яциневичем, П.Козицьким, М.Вериківським та ін. – на державному рівні творили нову національну музичну культуру. Вони розробляли ідеї, принципи і законопроекти державного національного культурного будівництва; засновували нові форми музичної освіти, а саме, зводили систему загального національно-музичного виховання у школах. Для цього на основі народної пісні і вітчизняної композиторської творчості укладались нові навчальні програми, підручники, репертуарні збірники. Почалась широка підготовка музично-педагогічних кадрів у консерваторіях та на музичних факультетах в університетах, організовано диригентський інститут, народну консерваторію, кобзарську школу, відкривались музичні школи та технікуми. Українські композитори утворювали і забезпечували діяльність нових національних концертних колективів, які і не мислилися за царизму, – а це національні хори, оперний театр «Музична драма», Перший державний симфонічний оркестр, оркестри народних інструментів тощо; організовувалися музичні бібліотеки, видавництва, музичні товариства та інше. Утримання нових закладів і мистецьких колективів, зважаючи на відсутність коштів, політичну нестабільність було неймовірно складним, все здійснювалося за рахунок альтруїзму засновників, приватної допомоги, кооперації, меценатів. Ті перші звершення, накреслення нових форм мистецького буття, незважаючи на всі трагічні обставини їх подальшого руйнування, цілком не загинули: вони стали надбаннями інтелектуального досвіду нового суспільства.
